Розмова з Любов'ю Дацько, науковим працівником музею-садиби Романа Шухевича

Цими вихідними країна відзначала сторіччя від дня народження однієї з ключових постатей боротьби за незалежність України ХХ століття - Романа Шухевича. І хоча в підручниках з історії він уже фігурує, до того ж не в іпостасі ворога чи бандита, інформації про цю людину пересічні громадяни мають не так і багато.

Попри те, у Львові існує музей із багатою експозицією та ґрунтовним викладом, де можна достеменно дізнатися про життєвий шлях Тараса Чупринки. Його створили в невеличкому двоповерховому, однак доволі знаковому будинку в Білогорщі - саме тут загинув головний командир Української Повстанської Армії. До ювілею його відремонтували, а навпроти відкрили пам'ятник.

Про життя Романа Шухевича та музейні справи "Газеті" розповіла науковий працівник музею Любов Дацько.

Скажіть, будь ласка, коли створено музей і за чиєю ініціативою? Адже про нього навіть у Львові не всі знають.

Наш музей відкрили 23 жовтня 2001 року. Його фундаторами є Товариство ветеранів УПА у Сполучених Штатах Америки. Місце теж вибрали невипадково: в цій будівлі на другому поверсі з весни 1948-го по 5 березня 1950 року була підпільна штаб-квартира головного командира з погодження власниці помешкання, вчительки Ганни Конюшик.

Діаспора надала величезні кошти для облаштування музею. До цього тут був комунальний будинок, в якому проживали три родини. Їм надали помешкання обласна, міська ради та залізниця. А кошти для облаштування та ремонту виділила, як я вже казала, організація ветеранів УПА у США.

Як складаються ваші стосунки із владою?

Із моменту відкриття музею влада не вклала в нього жодної копійки. Однак тепер, до ювілею, міська рада надала значну допомогу на ремонт будинку-музею головного командира УПА - 200 тисяч гривень. Це вперше за час існування ми отримали кошти від влади і за це їй дуже вдячні.

Як часто відвідують музей, і хто зазвичай?

Починаючи з осені, маємо великий наплив людей. Узагалі-то раді такій перевантаженості. Раніше відвідувачів було значно менше, але тепер ми потрапили в каталог музеїв. Приходять оглянути експозицію представники діаспори, з Польщі відвідують родини переселенців. Зі Східної України теж є, але мало, найбільше - із Західного регіону. За останній тиждень музей відвідали групи з Харкова, Дніпропетровська, Києва.

Яким способом ви здобували експонати?

Здебільшого шукали документи в державних архівах, неабияк допомогла родина Шухевичів - вони надали із власного архіву чимало світлин, документів. Поповнення експозиції - наша постійна мета. Загалом експозиція багатіє - люди приносять. Нині в музеї презентовано сімсот експонатів.

Роман Шухевич для всіх - визначна особистість часів визвольних змагань. Однак значно менше відомо про його рід. У музеї багато уваги присвячено саме цьому аспекту.

Так, адже рід Шухевичів давній і знаний, походить від Івана Шуха. В ньому були перекладачі, громадські діячі, письменники, духовенство. Осип Шухевич - батько головного командира, був повітовим суддею у Краковці. Його дружина, мати Романа Шухевича, Євгенія Стоцька, походила з родини священика.

Очевидно, Роман Шухевич реалізувався не лише як видатний військовик?

Його дитячі роки минули у Краковці, навчався у школі в Кам'янці-Струмиловій, згодом закінчив Львівську гімназію, а відтак Політехнічний інститут у Львові. Мало відомим, однак доволі красномовним фактом є те, що два брати Шухевичі - Роман і Юрій, окрім Львівської політехніки, закінчили також Львівський музичний інститут і разом давали концерти у Львівській опері: Роман Шухевич акомпанував, а Юрій співав. Улюбленими композиторами Романа Шухевича були Шопен і Гріг. В експозиції нашого музею є програмка концерту в Опері до сторіччя з дня смерті Бетховена, де, власне, й зафіксовано участь братів як музикантів.

У цьому будинку загинув чільник Повстанської Армії. Як це сталося?

5 березня 1950 року, в неділю, були вибори до місцевих рад. Уранці вчительку Ганну Конюшик, яка офіційно тут мешкала, посильний відвів на дільницю, оскільки вона була членом виборчої комісії. У приміщенні залишилися лише зв'язкова Марія Дидик і головний командир Роман Шухевич.

Коли спецслужби МДБ напередодні перехопили донесення про небезпеку, яке написала з-за ґрат зв'язкова командира Дарія Гусяк, за ніч із Волинської дивізії внутрішніх військ стягнули дві тисячі вояків, які оточили Білогорщу. Коли у двері постукали, присутні подумали, що це прийшли "запрошувати" на вибори (населення неохоче відвідувало дільниці, тому влада приводила людей під конвоєм). Роман Шухевич причаївся у сховку, а зв'язкова відчинила двері.

Марія Дидик під час допиту, звісно, "відводила" слід. Однак між нею та головним командиром була домовленість: коли пролунає постріл, то кожен відповідає за себе. Коли таки почула постріл зі сховку, скориставшись розгубленістю "візитерів", упала на долівку та прийняла ціаністий калій. Непритомніючи, вона почула лише вигук військових: "Роман застрелився". Та покінчити з життям жінці не вдалося - серед військових був медик, який надав необхідну допомогу. Після арешту та допитів Марія Дидик відсиділа ще 21 рік ув'язнення без права повернення в Західну Україну.

Після сигнального пострілу командир спробував прорватися з приміщення - від сховку на вулицю ведуть вузькі сходи. Однак на порозі зіткнувся з майором Ревенком, якого вбив пострілом у серце. Почувши постріли, до приміщення вбіг сержант Панін та автоматною чергою прошив Романа Шухевича. Останній іще при пам'яті, усвідомлюючи безвихідь ситуації, помер смертю героя, вистреливши собі у скроню.

Як поставилася влада до мешканців Білогорщі після таких подій? Адже Роман Шухевич пробув тут не один рік.

Як розповідають очевидці, на зібранні в клубі мешканцям погрожували репресіями та виселенням із села за те, що вони не виказали штаб-квартири. Проте за підтримки Семена Стефаника, голови Львівської обласної ради, жителі Білогорщі уникнули репресій.

Місцеві мешканці ще пам'ятають цей день?

Є дуже багато спогадів, які збираю, їх буде опубліковано. Внизу в будинку проживала вдова голови Білогорщанської сільради Дмитра Чалого Марія з трьома дітьми, саме в тому приміщенні, де тепер перші зали музею. Конспірацію було організовано на такому високому рівні, що, мешкаючи тут, в одній будівлі, вони жодного разу не бачили Головного командира.

Після загибелі Шухевича Марія Чала дев'ять днів відсиділа у Бригідках. У камері неможливо було навіть прилягти - ув'язнених було стільки, що всі стояли. Жінка не знала, що з її дітьми. Після безрезультатних допитів її відпустили додому. Однак не вірила в це, боялася, що її вб'ють, тому сіла на сходах в'язниці й не наважувалася йти геть. Її звідти просто вигнали, жінка повернулася додому, застала дітей живими. Вони мешкали тут до осені 1950 року.

А як ставляться до експозиції візитери з тих теренів, де досі активно пропагують образ упівця-бандита?

Із цим у нас немає жодних проблем. Відвідувачі патріотично налаштовані. Пам'ятаю лише один прикрий випадок - коли музей відвідали учні Львівської школи №17 (російської). Це було наступного року після відкриття музею. Вже після екскурсії хлопці пробралися на другий поверх і понаписували всіляку гидоту в книгу відгуків. Ну, і ще столичні журналісти інколи неадекватно та заангажовано висвітлюють у своїх репортажах постать головного командира.

Богдан Юрочко

ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА