Ми боролись і - впали. Тисячами жертв цілого народу ми здобули державність і - не втримали її. Такий для нас вислід першої світової війни і наших визвольних змагань 1917-21 рр.

Ми знову опинились під ярмом, але вже не як смиренні раби, але як скривавлений і закутий велетень, що свідомий свого права й сили, скорше чи пізніше розірве кайдани і вражою злою кров'ю окропить волю. Почались під'яремні будні і з ними повседневне, повільне й уперте видужування від ран і розбивання ярма. Ми гризли наші кайдани зубами, бо всі наші засоби й знаряддя відобрали окупанти. Західні Українські Землі - тут боротьба за визволення не припинялася ні на хвилину. Колишні учасники визвольних змагань очолили різні ділянки громадського життя: "Просвіту", "Рідну Школу", "Сокіл", "Сільський Господар" і т.п. Другі вояки створили нелегальну УВО і ОУН, ще інші формували легальне політичне життя. Скрізь і скрізь колишні українські вояки були провідниками, надхненниками, організаторами.

Четар УСС-ів Іван Тиктор пішов до ділянки національної пропаганди, він присвятився видавничій діяльності. Починаючи з одного малого часопису "Новий Час", якого перше число появилося 14 жовтня 1923 р., Тиктор на протязі років упертої боротьби з різними труднощами і переслідуванням з боку польської влади, створив видавничий концерн, небувалий досі в історії української преси. Часописи: "Новий Час" - щоденник, "Наш Прапор" - тричі в тиждень, "Народня Справа" - тижневик, "Комар" - гумористично-сатиричний тижневик, "Наш Лемко" - часопис для лемків, "Дзвіночок" - часопис для дітей. Крім того, книжки: щомісяця по одній книжці в "Народній Бібліотеці", "Українській Бібліотеці", "Бібліотеці Нового Часу", бібліотеці "Ранок", бібліотеці "Український театр". Дальше кожного року календар "Золотий Колос", календар "Комар", "Календар для Всіх". І крім того, "Св. Євангеліє", молитовник "Вірую", альбом світських і церковних вишивок. І ще: "Українську ілюстрацію" і "Першу Лемківську Читанку" і нарешті такі монументальні твори, як "Велика Історія України", "Історія Української Культури", "Історія Українського Війська" і "Велика Всесвітня Історія", що створили т.зв. "Історичну Бібліотеку". При тому - наклад, напр., "Народньої Справи", виносив 40 тисяч, "Золотого Колосу" - 85 тисяч, молитовника "Вірую" - аж 100 тисяч примірників, - самі назви книжок, виданих концерном "Українська Преса", що його єдиним власником був Тиктор, перевищили число 400. Коли ж врахувати ще модерну друкарню з ротаційною машиною, з лінотипами, переплетнею і т.д., перший редакційний телефон у Львові ще в 1923р., і перше авто для розвоження часописів, коли додати, що Тиктор дав заробіток соткам людей, коли згадати близько 3 тисячі т.зв. мужів довіри видавництва "Українська Преса", що були кореспондентами газет і представниками адміністрації, - то ясно, що у Старім Краю Тиктор був безперечно королем української преси. Він був міліонером, був знатною людиною. Його кілька разів просили, щоб він кандидував у посли чи сенатори, але він уперто відмовлявся. Пощо? Адже і так він був владарем сердець і думок. І ще одно: за весь час своєї праці Тиктор видавав лише якісні твори, його преса і видання були здорові під національним оглядом, виховні, патріотичні. Чимало грошей він заплатив як кари за друк недозволених ворогом статей і книжок. Ще більші втрати мав з приводу конфіскат. Але він ні разу не пішов на компроміс з ворогом. Був твердий і послідовний.

Євген Лазор

"Бюлетень Клюбу Приятелів Української Книжки",  ч. 3 за квітень 1952 року. Вінніпег.

Правопис і пунктуацію автора збережено.

Матеріали надані племінницею Івана Тиктора Наталією Байдак, яка мешкає у Львові.

P. S. 6 липня виповнюється 111 років від дня народження Івана Тиктора

ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА