Позачерговий виборчий процес в Україні супроводжується втратою репутації політичних привладних партій та очевидністю мети відповідних їм бізнес-груп отримувати економічні вигоди від державного управління в майбутньому.

Аби виборчий електорат тримався за скомпрометовані політичні партії - під прикриттям національних інтересів нарощується політична реклама, зокрема соціальна. Традиційно, привладні партії не пропонують чіткої програми соціальних та економічних перетворень, замінюючи її агітаційними лозунгами. Для прикладу, коли слухаєш про здобутки Партії регіонів та підвладного їй Кабінету Міністрів, то з сумом виглядаєш, що світле комуністичне майбутнє вже настало, хоча й під керівництвом ще не комуністичної партії. Коли бачиш чи чуєш антикорупціонерів від БЮТ, дивуєшся, чи правдиво олігарх хоче перемогти корупцію. Звичайно, що депутатська недоторканість потребує обмежень, але ж "самооборона" українців вимагає вирішення інших соціальних та економічних завдань.

Предметом політичних передвиборчих змагань стала проблема встановлення соціальних нормативів за відсутності довгострокової стратегії розвитку країни. Ще у 2001 році тоді Президент України Л. Кучма видав Указ затвердження , на наш погляд образливого для українців та дивного за назвою документа "Стратегія подолання бідності", розробленого на період до 2009 року. Теперішня влада намагається безмежно продовжити термін виконання даного прокучмівського документа.

Державне управління не відображає декларованої політичної схеми - ДЕРЖАВА, НАЦІЯ, УКРАЇНЕЦЬ, не забезпечує соціально економічних інтересів нації та кожного українця зокрема. Очевидною є ситуація, коли українець втратив чи не отримав владу в державі, а привладні державні управлінці за формою (національність - не українці) та змістом (особисті інтереси переважають загальнонаціональні) вступили в кризові протиріччя з народом України.

Постає проблема соціально-економічного захисту українців, що випливає з наступних передумов:

українці відділені від засобів праці (близько 60,0 % власності на засоби виробництва приватизовано не українцями, зокрема іноземцями; лише менше 10,0 % українців є власниками акцій на засоби праці; приватизаційні схеми, зокрема з використанням приватизаційних сертифікатів, є антинаціональними та призвели до нагромадження капіталу не українцями; реформування державної власності шляхом продажу на аукціонах є продовженням процесу відділення українців від Державного бюджету, оскільки ринкова вартість в 5 -20 разів переважає вартість приватизації об'єктів; відповідно до оцінки вартості земельних угідь, що припадає на одного працівника сільського господарства, СЕЛЯНИ та члени їх сімей за умови справедливого поділу землі МАЮТЬ СТАТИ БАГАТИМИ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕНИМИ УКРАЇНЦЯМИ);

українці не є власниками результатів праці (питома вага заробітної плати у валовому внутрішньому продукті складає 25,0 - 28,0 % залежно від галузі діяльності, для прикладу в США та Британії 55,0 - 60,0 %, що відображає високий рівень експлуатації праці українців; додамо низький рівень середньодушового ВВП - близько 7 тис. у.о. за рік, в розвинутих європейських країнах - більше 30 тис. у.о.; за якістю життя наша держава наразі посідає 98 місце, за рівнем ВВП на душу населення 75 місце, за індексом розвитку людського потенціалу 78 місце зі 111 країн; за таких умов складно уявити правдивість тверджень уряду України про динамічний прогресуючий розвиток національної економіки);

надмірний рівень диференціації за доходами та відповідний поділ на багатих і бідних (рівень диференціації доходів та відповідних їм соціальних протиріч в національній економіці катастрофічно зростає. Якщо у 2000 році співвідношення 10,0 % населення з найменшими доходами до відповідної їм частки населення з найбільшими доходами складало 1 до 26, то у 2006 році - як 1 до 40. Для прикладу, в країнах соціально орієнтованої економіки даний показник складає як 1 до 4. Ситуація щодо значної диференціації доходів на ринку праці України є фактором виникнення соціальних протиріч між групами населення за рівнем доходу і відповідною до нього ступінню обмеження економічних та соціальних свобод. Означена нерівність викликає нездатність забезпечення відтворювальних функцій частини населення, порушення принципів рівності прав українців та недодержання конституційних гарантій. З іншого боку, орієнтація державної підтримки соціально незахищених груп населення в Україні є неефективною та не відображає національної стратегії соціальної політики - кожен працюючий українець має отримувати дохід, що є більшим від прожиткового мінімуму);

розвиток тіньового ринку праці та не облікованої на державному рівні праці, її оплати, трудової міграції (дану проблему доцільно розглядати в контексті національної безпеки, особливо враховуючи природне зменшення чисельності населення в Україні (щомісяця темпи скорочення чисельності населення складають 0,05 % або 25,6 тис. осіб); відповідно до даних МОП ООН, чисельність іммігрантів з України складає близько 6,7 млн. осіб або 3,6 % від світового міграційного потоку; близько 25,0 % працездатного населення України перебуває за її межами. Міграційне сальдо протягом 1993 - 2005 років було негативним та коливалося близько 150 - 200 тис. осіб щорічно. Протягом 2005 - 2006 років визначилося незначне переважання міграційного сальдо на ринку праці України, що відбулося не внаслідок повернення трудових мігрантів українців у свою державу, а як результат значно нелегальної міграції з країн Південно-Східної Азії, Сходу. та використання території нашої країни для транзиту в країни ЄС. Такий прояв позитивної трудової міграції є безпосередньою загрозою національній безпеці України. Очевидною та нагальною є проблема повернення в Україну етнічних українців та їх нащадків, що в значній мірі може кількісно та якісно змінити не лише національну структуру на ринку праці, а й населення нашої країни в цілому);

демографічна криза (за роки незалежності чисельність населення зменшилася більше ніж на 5 млн. осіб та, за оцінками, до 2050 року складе 35 млн. осіб; погіршилась вікова структура внаслідок зростання чисельності населення похилого віку та, відповідно, зменшення частки молоді; за оцінками у 2010 році кількість громадян, старших 65 років, досягне 22,8 % від кількості населення; середня продовжуваність життя в Україні є на 7 - 10 років меншою від показника європейських країн);

значна частка українців живуть за "межею бідності", а українських сімей - за "межею малозабезпеченості" (доходи близько 45,0 % українців не відповідають мінімальним соціальним стандартам; водночас, мінімальна заробітна плата складає лише 79,2 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Разом з тим, відповідно до вимог Європейської соціальної хартії, мінімальна заробітна плата має складати більше 2,5 розмірів прожиткового мінімуму. Врахуймо, що соціальні мінімуми в Україні є заниженими та не враховують реальної вартості і структури споживчого кошика. Окрім цього, проблемою є значна територіальна диференціація вартості споживчого кошика при відсутності такої на рівні соціальних гарантій; соціальна політика інвестування в людський капітал та забезпечення економічної СВОБОДИ стане частиною політичної стратегії досягнення національної солідарності);

екологічні ризики (недостатність екологічної безпеки за місцем постійного проживання; погіршення якості питної води; виснаження ґрунтів; зростання атмосферних викидів; зростання сили електромагнітних випромінювань; в європейських економічно благополучних країнах політичні партії екологічного спрямування мають підтримку 12,0 - 15,0 % населення та відповідне представництво в системі управління);

енергетична безпека українців в контексті нових проросійських викликів (надмірна енергомісткість економіки; неефективність політики енергозбереження; надмірна залежність економіки України від зовнішніх монопольних джерел постачання паливно-енергетичних ресурсів; невідповідність цінової та тарифної політики; платіжна криза та незадовільний фінансовий стан паливно-енергетичного комплексу; відсутність державних резервів паливних ресурсів;тіньовий перерозподіл прав власності у паливно-енергетичному комплексі; зменшення енергетичної залежності України має відбуватися шляхом енергозбереження та зменшення попиту на енергетичні ресурси або шляхом розвитку власного чи альтернативного виробництва енергоресурсів; напр., політика енергозбереження а в прибалтійських державах забезпечила зменшення непромислового споживання газу в 2,5 - 3 рази);

структурні диспропорції національного виробництва (експортний потенціал держави історично забезпечувався продукцією агропромислового комплексу; зменшення сільськогосподарського виробництва відбулося штучно з метою росту залежності продовольчого балансу країни від зовнішніх поставок; на нинішній день 75,0 % продукції металургійного комплексу скеровано на експорт, що вигідно окремим промисловим групам та не забезпечує економічної безпеки держави; активне зростання товарного імпорту призводить до негативного сальдо торговельного балансу держави та до втрати перспективи економічної незалежності; негативне сальдо торгівлі товарами складає 6,7 млрд. дол. за рік; лише з сусідньої Польщі за даними офіційної статистики в 4,5 разів ввіз переважає вивіз);

інфляційні процеси (ріст вартості електроенергії, газу, тепла, води, зерна та борошняних виробів стали джерелом інфляційних очікувань; парадоксальним та нереальним є значне переважання темпів росту доходів над темпами росту ВВП, одним з пояснень якого може бути прискорена грошова емісія з метою росту номінальної заробітної плати та інших виплат, зокрема з метою політичного популізму наближених до влади партій. Водночас, в Україні темпи зростання заробітної плати є значно нижчі від темпів зростання соціальної допомоги та інших поточних трансферів за рахунок за рахунок Державного бюджету, що окрім негативних економічних диспропорцій (дефіцит Державного бюджету, зростання грошової маси, інфляція), породжує негативні соціальні процеси);

зменшення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості національної економіки (економічна конкурентоспроможність відображає прагнення українців шляхом економічного самовираження бути сильними та незалежними; українська економіка перетворюється на індустріальний придаток, а територія - на буферну зону для Європейського союзу та Росії; у світовій таблиці конкурентоспроможності Україна за глобальним індексом займає 84-е місце серед 117-ти країн; загальний обсяг іноземних інвестицій на 1-го українця склав за 2005 рік 349 у.о., напр. в Словенії 13750 у.о.);

надмірне оподаткування трудового доходу (39,0 % вартості вироблених товарів та послуг знаходяться в тіньовому секторі у зв'язку з надмірним та недиференційованим оподаткуванням трудового доходу; очевидним є надмірне оподаткування праці (заробітної плати) та недооподаткування результатів праці (вартості продукції, робіт, послуг)).

Означені умови визначають потребу соціально-економічного захисту українців. Ми ж віримо, що українці не допустять чергового антинаціонального об'єднання економічної та політичної влади в руках скомпрометованих політичних партій та блоків.

Ярослав Качмарик

Андрій Хомицький