Цього дня німці почали розшуки повстанців, але то тут, то там потрапляли в засідки. Тільки ввечері, о 18.30, у бій вступила сотня "Коника" із старшинської школи "Олені". Німці виявили табір школи й атакували його, проте не здобули. Натомість курсанти захопили 2 кулемети, гвинтівки, гранати, патрони.

Вночі курінь "Скажені" рушив виконувати своє завдання у Майдан-ських лісах. Тут на нього чекали бої з півторатисячним з'єднанням Шукаєва. У боях на г.Лопаті курінь втратив 11 стрільців убитими та 19 пораненими.

10 липня повстанці діяли згідно з обраною тактикою. Німці в кількох місцях потрапили в засідки. Кульмінацією сутичок цього дня стала засідка підвідділів сотні "Заграва" між Поляницею і Тисовом. Німці мали вбитих, спалено кілька вантажівок.

Було вирішено передислокувати старшинську школу "Олені" в табори куреня "Промінь". У цьому була необхідність, оскільки німці підтягнули артилерію, з'явилися літаки. Була очевидною загроза обстрілу табору.

До кінця дня під ударами повстанців із засідок німці залишили села Брезу, Кам'янку, Сукіль. Ввечері відбулася нарада командирів усіх відділів. Було вирішено тактики не змінювати. Звернувши увагу на великий рух у східному напрямі (Долина, Вигода, Велдіж), командири відділи перегрупували і більші сили зосередили саме в східному секторі оборони. 11 серпня у селах Мізунь Старий та Солотвина Мізунська німці окопали артилерію. Також наказали селянам лагодити мости на шляху Кропивник-Кальна. Наступного дня з Долини прибула нова німецька дивізія. Дії її звелися тільки до обстрілу із гармат залишеного повстанцями табору старшинської школи "Олені" та шпиталю. Дерев'яні будівлі табору згоріли дотла. До обстрілу лісу та табору старшинської школи "Олені" зводилися дії німців і 13 липня. Але школа "Олені" продовжила свою роботу, оскільки 15 липня курсанти мали скласти іспити.

15 липня прорвалася на схід сотня "Журавлі" і відійшла у свої терени. Готувалася до відходу сотня "Заграва".14 липня дві німецькі дивізії залишили села і відступили на Болехів, а 16 липня третя дивізія повернулася в Долину. Цими днями на німців, що знаходилися на марші, повстанці влаштували ще одну засідку між Брязою і Тисовом.

Німці вкотре вже не добилися жодних позитивних результатів у боротьбі з УПА. Їхнє безсилля було очевидним. Здеморалізовані "солдати нарікали на своє командування, що їх сюди послало, та заявили, що якщо їм пощастить вийти ціло з того положення, то вже ніяка сила не вижене їх другий раз у гори проти партизан" - писав у звіті Іван Бутковський - "Гуцул".

Один німецький офіцер розповідав: "Я перейшов французьку та східну кампанію, аж тепер під кінець війни доведеться загинути в цих горах у боях з УПА". Нічого дивного в таких твердженнях немає, адже вермахт не був готовий до ведення партизанської війни.

За різними джерелами, втрати німців за час описаних боїв різні. "Гуцул" у звіті подає близько 200 вбитих і поранених. П. Мірчук пише, що втрати німців "були величезні", а "частини УПА втратили ледве кілька десять бійців вбитими і пораненими". За підрахунками В. Савчина, втрати німців - понад 450 солдатів і офіцерів. Такими були результати останніх великих боїв УПА із німецькими військами 6-16 липня 1944 р.

11 липня 1944 року сотня "Дружинники" з куреня Василя Андруся-ка - "Різуна", виконуючи своє завдання, в околиці Тухлі розгромила якийсь загін червоних партизанів, чисельністю близько 80 осіб. При цьому загинув 1 стрілець із сотні.

Сотня "Месники", рейдуючи після боїв на Долинщині по Сколівських теренах, нищила всіх окупантів без винятку. Так, 24 липня "Месники" здійснили акцію на румунський табір. Охорона табору із 70 солдатів після короткого бою здалася. Було вбито 6 охоронців та 8 поранено. Сотня мала трьох стрільців легко поранених, захопила багаті трофеї.

Зібравши весь курінь, який діяв окремими сотнями, В. Андрусяк провів наступ на скупчення червоних партизанів у районі сіл Росохач-Завадка-Риків. Це був остаточний удар по червоних партизанах у межах групи УПА-Захід. Недобитки з'єднання Шукаєва, залишивши зброю і табір, втекли в Турківщину. Таким чином, повстанці виконали своє завдання з очищення лісових масивів Карпат від червоних партизан і могли готуватися до переходу фронту.

У прифронтовій смузі в Карпатах у серпні 1944 року скупчилося чимало відділів УПА та теренових боївок. У Сколівщину підійшла сотня "Опришки".

На початку вересня до сіл Нижня і Верхня Рожанка прибула старшинська школа "Олені". Тут також перебував курінь "Скажені" та рейдуючі з Лемківщини курені "Лемківщина-Захід" (командир "Рен") і "Лютий" (командир "Євген"). В горах перебували командир ВО 5 "Маківка" Іван Белейлович -"Дзвінчук" з охороною, командир "Лицар" та інші.

"Різун" шукав зручного місця для переходу фронту. Це було нелегкою справою. Доходило до постійних боїв з німцями, мадярами, росіянами. Василь Савчин згадує, що у серпні 1944 року "Скажені" мали великий бій на річці Стрий. Тоді було вбито 15 ворожих солдатів і 25 взято в полон. Тоді ж сотня "Месники" (командир Олекса Химінець - "Благий") захопила в полон німецького генерала, з яким чотовий "Вершник" і зброяр "Дир" проводили переговори. В результаті полоненого обміняли на трофейну радянську зброю. Перейшовши вдало фронт, В. Андрусяк повернувся до Чорного лісу і продовжував активно діяти в нових умовах, ведучи численні бої протягом осені з військами НКВД. Розлючені більшовики не могли пробачити повстанцям того, що вони напали на районний центр Лисець у жовтні 1944 року і 14 жовтня розпочали великі облави на Чорний ліс. Тривали вони п'ять днів. Під час цієї акції розбито щойно сформований на базі сотні "Довбуш" курінь (командир Іван Ґонта - "Гамалія"). Рештки відділу до "Різуна" привів "Пиріг". їх було об'єднано в сотню "Чорні Чорти" й включено до складу "Скажених".

"Різун", зібравши разом всі чорноліські відділи, вдало маневрував, уникаючи боїв з чисельно переважаючим ворогом. Йому вдалося вивести повстанців із заблокованого лісу без значних втрат. Талановитий повстанський командир вкотре вже використав блискучу партизанську тактику, вийшов зі складної ситуації переможцем.

Після прориву з блокади "Різун" з підвідділами своїх сотень постійно влаштовував засідки на енкаведистів, турбував їх, не даючи їм спокою, тримав у напрузі. Як наслідок, у восьми раптових, коротких боях повстанці втратили вбитими 9 стрільців, а більшовики за весь період облав та блокади - близько 200. На початку грудня 1944 року "Скажені" пішли в рейд по Богородчанщині через Майданські ліси, де відбили наступ енкаведистів, яких підтримували літаки.20 грудня сотня "Змії" зробила акцію на місто Товмач, звільнивши 45 в'язнів із тюрми. Повстанці тоді знищили тюрму, приміщення міліції та вбили близько 60 більшовиків.

З приходом нового 1945 року, перед Різдвом, 6 січня, різунівці о 10-й годині вечора несподівано напали на енкаведистів у с.Грабівка, загальна кількість яких нараховувала до 350 вояків. Бій тривав усю ніч до 3 години ранку 7 січня. У бою енкаведисти втратили 120 вбитими, а ті, що залишилися живі, втікали в білизні аж до Калуша.

Після бою "Різун" відправив курінь у с. Рибне на відпочинок, але сам у випадковій сутичці із ворогом був важко поранений. Командування куренем перебрав один із найкращих сотенних Павло Вацик - "Прут".

18 січня курені "Скажені" та "Месники" розквартирувалися в селі Глибоке. Наступного дня енкаведисти пішли в наступ на відділи із сіл Салджава і Росільна. На допомогу їм поспішали гарнізони із Богородчан, Лисця, Солотвина, Надвірної, при підтримці 8 літаків. У цілоденному бою більшовики мали 320 вбитих, а повстанці 17 загиблих і 11 поранених та збили один літак. Новий командир куреня командував відділом не гірше прославленого "Різуна". Він вже 22 січня пішов у рейд по Прикарпаттю через Галицький, Калуський, Долинський райони і повернувся в Чорний ліс. Правда, напередодні рейду 21 січня сотня "Залізні" зазнала болючої втрати. В бою в селі Посіг впав смертю героя її командир "Бойко" та ще троє стрільців.

Повернувшись з рейду, після короткого відпочинку, "Прут", зберігаючи високу боєздатність відділу, пішов у наступний рейд в Коломийщину. Тут населення жило в "повстанській республіці" -терені, цілком контрольованому повстанцями, де ще не було більшовиків. У зимові місяці 1945 року енкаведисти вирішили знищити "республіку" гордих гуцулів. На Коломийщині розгорілися тяжкі бої. 20 січня сотня "Березівська" (командир "Юрко") з куреня "Карпатський" влаштувала засідку на більшовиків вздовж шляху Космач-Яблунів. У зону вогню березівців втягнулася колона з 9-ти вантажівок, вщерть набитих енкаведистами. Від несподіваного удару загинуло 100 більшовиків, 5 вантажівок залишилися горіти на шляху. Сотня мала трьох убитих і кілька поранених. Тоді ж сотня "Трембіта" теж зробила засідку на шляху Прокурава-Космач. За кілька годин бою більшовики залишили на місці засідки 38 убитих, а повстанці втратили 2-х стрільців убитими.

Через кілька днів сюди привів свій курінь "Прут" і об'єднався для спільних дій з куренями "Гайдамаки" та "Карпатський" - всього 10 сотень чисельністю 1200 старшин і стрільців. На цей час гуцули з куренів, що проходили перевишкіл, висадили в повітря 6 мостів на шляху до Коломиї.

Для ліквідації куренів НКВД спланувало операцію за участю 31, 33, 87 прикордонних загонів і батальйону 256 полку НКВД. Приблизно 30 січня 12 вантажівок із командиром полку Дергачовим потрапили в засідку, влаштовану "Скаженими" та одним з місцевих куренів. Дергачов і штаб батальйону, що їхали бронеавтомобілем, загинули разом з трьома сотнями солдатів. Зі свого боку повстанці мали 12 стрільців убитих і 18 поранених. Тоді ж енкаведисти наступали на с. Космач з Яблунова, Мели, Поляниці, Прокурави, Річки і Жабйого. О шостій годині ранку розпочалися бої, які тривали кілька днів то згасаючи, то розгораючись з новою силою. На початку лютого 1945 року курінь повернувся на свої бази із Гуцульщини.

Станом на лютий-березень 1945 року курінь "Скажені" дуже зріс чисельно. До його складу входили сотні "Змії", "Заведії", "Чорні Чорти", "Стріла", "Лебеді", "Сірі". Він провів чимало боїв та безліч дрібних сутичок. Це була взірцева бойова одиниця, загартована в рейдах і боях, найбільш боєздатна. Курінь був пострахом для ворога. Постійно переслідуваний, він ще більше популяризував боротьбу УПА на Прикарпатті завдяки стрілецтву, відважному й готовому на самопожертву, й талановитим командирам.

У березні 1945 року курінь розформовують. На його базі створюються два курені "Підкарпатський" та "Дзвони", які продовжували боротьбу ще два роки. Із створенням цих куренів закінчується славна історія "Скажених" як окремої бойової одиниці УПА. Проте вона не закінчилася для сотень його вояків, які ще протягом кількох років продовжували завзяту боротьбу проти окупантів. У цій боротьбі багато їх полягло героями, серед них і курінний Василь Андрусяк - "Різун". Славний командир загинув 24 лютого 1946 року в бою з рейдовою групою 215 стрілецького полку ВВ НКВД. Оцінюючи його заслуги перед українською нацією, УГВР посмертно нагородила його найвищою повстанською нагородою - Золотим хрестом бойової заслуги першого класу й підвищила до звання полковника".