У один із тих "просвітів", коли регіонали люб'язно зняли "антинатовську" блокаду Верховної Ради і сіли на свої місця (аби, як вони високопарно пояснили, попрацювати над потрібними для народу соціальними проектами), були ухвалені зміни до Закону України "Про прожитковий мінімум". Ці зміни передбачають, що через інфляцію та ріст цін прожитковий мінімум розраховуватимуть щомісяця, а результати оприлюднюватимуть на офіційних владних веб-сайтах у мережі Інтернет та на сторінках "офіційних" видань. Закон, за задумом, має засвідчувати піклування нинішніх парламентарів про людей. Але насправді жодного помітного покращення свого життя українцям очікувати не варто. Бо треба не просто безконечно обчислювати прожитковий мінімум, а принципово змінювати методику його обрахунку.

Прожитковий мінімум - величина, яку прийнято вважати офіційною межею бідності. Але всім давно очевидно, що вижити на ці гроші нині абсолютно нереально. Хто спробував хоча б один раз - знає, що прожитковий мінімум - це навіть не межа бідності, а межа людського відчаю, за якою людина або переходить на жалюгідне животіння,або влазить у безпросвітні борги, або й узагалі скочується на соціальне дно. Чому так - відповідь знаходимо в параметрах, які використовують при підрахунку того самого " мінімуму".

Насамперед - кількість продуктів, на які людина начебто має прожити, не відповідає справжнім потребам організму. Розробники "мінімуму", для прикладу, вважають, що підліток має з'їдати в день лише одне яйце і лише 150 грамів м'ясопродуктів (швидше за все, мають на увазі не чисте м'ясо, яке шалено дороге, а напівсоєві сосиски чи ковбаси). Список промислових товарів і послуг, закладених в "прожитковий мінімум", неможливо читати без відчуття комплексу меншовартості. Бо тут записано, що діти мають носити три пари шкарпеток і три пари колготок упродовж двох років, одну шапку - упродовж трьох років. Мужчині працездатного віку належиться купувати одну куртку раз у 4 роки, а пенсіонерові - одну куртку раз у 5 літ. Галстук вони можуть міняти лиш раз у 10 років. Жінки, які ходять на роботу, мають носити одну спідницю упродовж п'яти років, а пенсіонерки - на рік довше, себто упродовж шести років. Гігієнічна "норма" для чоловіків - сім пар шкарпеток на рік і одні плавки раз на 10 років. З культурних потреб - похід раз на місяць в кіно. Українець, на думку розробників "прожиткового мінімуму", може собі дозволити упродовж року чотири рази піти у перукарню і один раз - у лазню. У мінімум не входять витрати на оренду квартири чи на навчання. Не передбачено, що іноді доводиться платити за медичне обслуговування, наприклад, за послуги стоматолога.

Прожитковий мінімум - стандарт, якого дотримуються в усіх розвинутих країнах світу. Але, на відміну від нас, там він є реальним показником, за допомогою якого дбають про гідне життя громадян. За Європейською соціальною хартією, мінімальна заробітна плата в країні має дорівнювати 2,5 прожиткового мінімуму, а мінімальна пенсія - 1,5 прожиткового мінімуму. Україна не поспішає ратифікувати цей документ. Ще б пак! Бюджетом на 2008 рік з 1 січня передбачено мінімальну зарплату у розмірі 515 гривень - це майже на 80 гривень менше (!!!) прожиткового мінімуму. Відверте порушення Конституції, яка стверджує, що пенсії, соціальні виплати мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від цього стандарту. Чи пробував хто-небудь підрахувати, скільки українців у цьому році житиме "на межі"?

Довідка

Ще у 1992 році в Україні затвердили соціальний стандарт під назвою "споживчий кошик". У нього заклали набір продуктів для раціонального харчування, певну суму на оновлення гардеробу та навіть відвідування театрів і путівки на відпочинок. А за кілька років його вміст уряд переглянув - стандарти виявилися надто розкішними. Методика, за якою розраховують сучасний "прожитковий мінімум", діє вже п'ятий рік. Згідно з законом, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Галина Миць

Головний редактор газети "ВО "Свобода""