Вельмишановний пане Міністре!

Мовно-гуманітарне питання головне і визначальне у системі освіти й науки кожної держави. І не тільки тому, що мова - це ворота у будь-яку науку, але й тому, що вона входить до поняття конституційного ладу - духової основи незалежности і самостійности держави. Допоки українська мова не стане єдиною мовою викладання у вишах, не буде кому творити українську державу. Одним зі способів вирішення цієї проблеми на початку дев'ятдесятих років стало впровадження до навчального процесу всіх вишів, не залежно від їхнього спрямування, курсів "ділової української мови", "української мови професійного спілкування", "риторики". Це було одне з найбільших надбань новітньої української держави: мова освіти й науки - це мова самодостатности. Після подій 2004 року більшість суспільства очікувала на стрімкий поступ у мовній царині. Однак, на жаль, спостерігаємо зворотний процес, і тим загрозливіший він тому, що твориться не лише в антиукраїнських політичних колах, а в системі вищої освіти в окремих навчальних закладах.

Спонукало мене написати цього листа безпрецедентне рішення методичної ради Національного університету "Львівська політехніка" скоротити читання курсів гуманітарних наук - історії України, культури, філософії, ділової української мови, політології, соціології - навпіл, зоставивши всього лиш 16 годинцих предметів на всі п'ять років навчання в цьому університеті... Інакше - два робочих дні на довгі роки гуманітарного виродження.Таку ціну виставила методична рада Львівської політехніки гарантові національно-духового розвитку - державній мові та ідеологічним дисциплінам. На це рішення не вплинула заява-протест завідувачів катедр Інституту гуманітарних і соціяльних наук та одноголосна заява-звернення депутатів обласної ради до ректорів Львова та Львівської области, аби Політехніка припинила дискредитувати звання національного університету. Поряд із тим таке рішення грубо порушує права студентів отримувати повноцінну освіту, яка є університетською саме тому, що випускник вузько спрямованого закладу отримує базові знання із засадничих гуманітарних дисциплін ціннісного і свідоглядового спрямування. Таке рішення є насильним і брутальним відлученням молодих людей від грандіозних світових ідейних набутків, які можливо почерпнути передусім із до кореня обрізаних дисциплін.

Особливе місце у цьому переліку посідають курси "ділової української мови" та "української мови професійного спілкування", які так мало спільні зі шкільною програмою, як вища математика з математикою у школі.  У країні склалася загрозлива ситуація не лише з національно-мовною ідентичністю у певних областях країни, але й з культурою мовлення. Мову перетворено у брудне (суржикове) маніпуляційне знаряддя, із неї вимито основний духово-національний і креативно-державницький сенс. Це свідчить про нагальну потребу збільшити ці курси щонайменше удвічі, що, зрештою, Ви і пропонуєте. Однак у зазначеного вишу інша філософія - перетворення його у банальну знедуховлену технічну школу. Методрада - це ще не університет!!! Університет - це передусім студенти, що мають не лише отримати повноцінні знання, але стати національно свідомими громадянами своєї країни.

Прошу втрутитися у безславний вчинок методради вишу, в авдиторіях якого навчалися унікальні особистості нашого державотворення Степан Бандера та Роман Шухевич.

З повагою

депутат Львівської обласної ради,

заступник голови комісії з питань освіти і науки,

доцент катедри української мови

Національного університету

"Львівська політехніка"

Ірина Фаріон